Click to order
Ваш кошик
Total: 
Ім`я
Поштова скринька
Телефон
Доставка
Введіть адресу при доставці кур’єром або номер відділення Нової Почти
Шафа. Та сама. Рудого дерева стандартного радянського "гарнітуру" . Скільки родин мали такий? Проте кожна мала унікальний вміст, а тому – власну історію.
Ми – покоління дітей, які виросли в "розкопках" тих шаф. Нам рідко радили літературу. Наші знахідки – то справжні артефакти, адже пошуки були запеклими. Все наїтивно.
Родини передавали знакові для себе витвори. Якісь випадково осіли з бібліотечних стін. Проте, що б це не було: класичні для юнацтва "Алые паруса" чи "Кульбабове вино", пригодницькі північні історії Джека Лондона чи суто англійські драми, – саме вони в індивідуальному рецепті для кожного з нас творили наш світогляд.
Саме тому для першої зйомки видавництва я запросила своїх подруг на побачення зі старими виданнями. Такими, які нині розкидані на "блошках", як ті скарби. Та, звісно ж, записала невеличке інтерв'ю із кожною героїнею.
Які книги мене сформували?
Хіба не круте питання?
Аліна Качоровська @alinakachorovska
Точно така історія! Шаф було дві. Був будинок бабусі, де ми жили певний час. Там, ясна річ, була така ШАФА. Звідки ти постійно щось дьоргав і читав. Я так «дьоргала» все підряд, насправді. Й це була перша шафа.
А друга — в помешканні бабусиної сестри. Ми називали той дім «Фазенда», дім, де вони виросли. Тобто, уяви, старий, з історією. Такою самою була й шафа. Старючий дерев’яний комод. І він був особливий. На відміну від решти, де скляні двері розсувні були, тут були дерев’яні дверцята, за якими жило те саме багатство. От відповідаю на питання, а сама згадую із задоволенням. Така тема..!
Пам’ятаю в той період я читала ВСЕ ПІДРЯД. Пригадую маленьку білу книжечку — збірку російських поетів. Тютчев, Пушкін… Тут таки читала Теодора Драйзера. О, «Поющие в терновнике» Колліна Мак-Каллоу (тоді в російському перекладі, звісно). Десь до десятого — одинадцятого класу я перечитала те все. Стефана Цвейга, Чарльз Дікенс, «Консуело» Жорж Санд…
У свідомому віці, з художньої літератури? Це складніше. Адже цей період, коли твори сильно впливали на особистість — це до двадцяти років. Нині, якщо я читаю і воно мені «лягає», то мені це просто в задоволення. Також був період із фікшн, коли мені буквально важко давались вигадані історії. Відчувалось, що все це вигадки й мені чуже. Але тепер я потроху починаю повертатись.
Той витвір, який безумовно «зайшов» — це «Путівник по Галактиці для Космотуристів» Дугласа Адамса. Тут гумор. Тут наукова фантастика. Але головне — то слово, яке пов’язує цю історію особисто зі мною: «безлімітність».
«Нескінченна невизначеність. Або невизначена нескінченність». Саме це життя галопом і відображає мій ритм. Вир подій, емоцій, яким я нині живу.
Юлія Єрмолаєва @yourstylemood
Множество КНИГ меня сформировало.
Во-первых, «Алые паруса».
Очень нравится «Дон Кихот».
«Два капитана»…

Дело в том, что я начала рано читать. Полюбила Пушкина.
И следствие раннего включения в литературу — весь мир Теодора Драйзера, Жюль Верна был мне дружествен.
Думаю если эти все работы собрать воедино — они меня и сформировали в итоге. Так как начав читать лет с восьми, окунулась сразу в некий взрослый художественный мир.

А когда уже сформировалась как личность, в сознательном возрасте, это однозначно работа «Источник» Айн Рэнд. Так случилось, что я прочла его раньше, чем «Атлант расправил плечи» и многим ранее, нежели его рекомендовали. Так же «Мы живые». Другая история, иная — я бы сказала, не сложнее, как принято говорить. В ней много автобиографичных моментов и, для меня лично, инсайтов.
Юля Руденко @rudichhj
Я хорошо помню, как нашла сборник Маяковского и прочитала «Облако в штанах». Аха, «вот оно что?!». В тот момент бабушка сказала мне: «Юля, никогда не наблюдала страсти к Маяковскому. В нашей семье вообще никто его не читал…» Так, должно быть и началось.
Я помню отчетливо. Тот самый книжный шкаф. Старые красивые переплёты. И единственная не затертая книга.

Из художественного: я очень рано прочитала «Парфюмер» Зюскинда. И… он очень запал мне в душу.
А потом, из ярких вспышек, это был «Тарас Бульба». Да!
Я помню, что очень хотела просмотреть фильм 2009-го года. И мы, опять таки, с бабушкой, собирались. Она меня и смотивировала прочитать оригинал. Помню, что прочла довольно быстро!

Что касается уже этапа становления, когда я соприкасалась с чём-то сильным…

Точно могу сказать, что после прочтения «Театр» Моэма, я очень много писала. И откровенно считаю, что он повлиял на мое творчество, потому как думаю, что виденье мира у нас похоже. И вот сейчас как увидела ЭТУ книгу — прям всколыхнулась память. Ведь я даже когда-то писала пост о ней.